Нічні сесії, суди та ЄДР: у громадах Київщини стартував переділ влади після імпічменту в Умані

Події в Умані цього тижня нагадали місцевим політикам просту, але не завжди приємну річ: якщо чергових місцевих виборів через воєнний стан поки не видно на горизонті, це ще не означає, що мерське крісло автоматично перетворилося на нерухоме майно. 

Після дострокового відкликання меркині Умані у громадах Київщини актуалізувалося питання, наскільки міцно очільники тримаються за свої крісла. За роки після місцевих виборів 2020-го область уже накопичила чимало сценаріїв зміни влади: від добровільних відставок і служби мерів у ЗСУ до багаторічних судів та боротьби за право керувати громадою. Редакція проаналізувала 69 пристоличних громад і зібрала ті, де сьогодні обходяться без обраного очільника та під ким мерське крісло вже помітно хитається. 

8 вересня 2026 року з’їзд партії «За майбутнє» підтримав відкликання Ірини Плетньової з посади міської голови Умані за народною ініціативою. Перед цим ініціативна група зібрала 6710 підписів містян. Для запуску процедури потрібно було щонайменше стільки підписів, скільки отримала меркиня голосів на виборах 2020 року – 6074. 

Після подій в Умані одразу в низці громад Київщини замислилися над тим, чи загрожує імпічмент їхнім очільникам. І тут Київщина має що розповісти. За шість років після місцевих виборів 2020-го регіон уже зібрав цілу колекцію сценаріїв, за яких громада прокидається з одним головою, а потім роками живе із секретарем, т.в.о. або військовою адміністрацією. 

Загалом із 69 громад у 15 був щонайменше один підтверджений період виконання повноважень голови секретарем ради, а далі в низці громад змінювалися вже самі секретарі. Десь причина цілком зрозуміла, а десь усе починалося із заяви про відставку, а закінчувалося судами, змінами записів у ЄДР, нічними сесіями та взаємними звинуваченнями у захопленні влади.

Голова є, але головує інший

Військова служба або мобілізація. Білоцерківська та Бориспільська громади – тут ніхто нікого не скидав, бюлетені для таємного голосування не друкував і дві третини депутатів по кабінетах не шукав. Та все ж не обійшлося без скандалів.

Так, Білоцерківський міський голова Геннадій Дикий із березня 2024 року увільнений від роботи у зв’язку з військовою службою. У реєстрі він залишається керівником міськради, однак його повноваження на час служби виконує секретар Володимир Вовкотруб. 

Своє рішення мобілізуватися Дикий пояснював офіцерським званням, проте в ЗМІ це рішення пов’язують із підозрою, яку йому повідомили НАБУ і САП ще у вересні 2022 року у справі про нанесення збитків міському бюджету через придбання ще у 2018 році для потреб міста недобудованого Центру надання адміністративних послуг за 24 млн гривень, що суттєво перевищувало цінові пропозиції того часу.  Відомо, що Вищий антикорупційний суд (ВАКС) 16 жовтня 2024 року зупинив відповідне кримінальне провадження.

Дикий переконував, що “у місті працює злагоджена команда, яка зробить все для блага громади”, проте 2026 рік  показав, що злагодженості в роботі ради бракує. У червні через відсутність кворуму зірвалася позачергова сесія, на якій мали розглядати важливі для громади бюджетні та безпекові питання, зокрема підготовку до опалювального сезону. Секретар ради звинувачував депутатів у “політичних іграх”, натомість частина обранців говорила про неналежну комунікацію з боку керівництва міськради.

На наступній сесії конфлікт продовжився, і в підсумку низка важливих для міста інфраструктурних рішень опинилася заручниками протистояння між керівництвом ради та частиною депкорпусу.

Схожа ситуація і в Борисполі. Міський голова Володимир Борисенко ще у вересні 2023 року вступив до лав ЗСУ і нині служить у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». Після цього в міськраді почалася боротьба за владу: спершу частину повноважень (скликання сесій, ведення засідань і підписання рішень) виконував секретар Владислав Байчас, тоді як виконавчу частину на себе перебрав заступник голови Віталій Гаркун. Та згодом керівництво громадою всебічно таки перейшло в одні руки – до Байчаса.

Стан здоров’я або смерть голови.Окремі трагічні історії – Гостомель та Дмитрівка. Голова Тарас Дідич загинув унаслідок російського удару, коли перебував при виконанні службових обов’язків. Після смерті голови закон передбачає виконання його повноважень секретарем, тож з 29 серпня 2026 року т.в.о. голови громади стала секретарка Любов Кашхчян. 

Обраний у 2020 році селищний голова Юрій Прилипко загинув у березні 2022 року під час російської окупації. Надалі управління громадою перейшло у військовий формат, а сьогодні Гостомельську селищну військову адміністрацію очолює Сергій Смаль, якого наприкінці квітня 2025 року наділили повноваженнями селищного голови, ради та виконкому на час воєнного стану.

Втім, до цього Гостомель встиг пережити справжню кадрову карусель у той час, як мешканці жалілися на повільні темпи відбудови. Після створення військової адміністрації у березні 2022 року її очолив Тарас Думенко. Вже за кілька місяців його робота викликала відкрите невдоволення громади, яка скаржилася на проблеми з водою, світлом, обстеженням зруйнованого житла, компенсаціями та темпами відбудови.
У липня 2022 року Президент звільнив Думенка і призначив начальником генерал-лейтенанта Сергія Борисюка. Але й він у кріслі надовго не затримався. У червні 2023 року на тлі журналістського розслідування щодо витрачання коштів на відбудову БЕБ повідомило про кримінальне провадження щодо можливого привласнення 5 млн гривень посадовцями СВА. Сам Борисюк натомість публічно звинуватив екскерманича КОДА Олексія Кулебу у блокуванні роботи адміністрації та нав’язуванні кадрів і підрядників. Уже 8 червня Президент звільнив Борисюка та призначив на його місце Сергія Смаля, який і очолює адміністрацію нині.

Міський голова Обухова Олександр Левченко, обраний на місцевих виборах 2020 року, помер 13 жовтня 2022 року після важкої хвороби. Він очолював Обухівську міськраду з 2012 року. Після його смерті повноваження очільника громади перейшли до секретаря Сергія Клочка. На посаді т.в.о. Клочко протримався до березня 2024 року, після чого подав у відставку на фоні конфлікту навколо закупівель для ЗСУ на суму в 14 млн гривень, які, на його думку, були незаконними. Під час сесії військові та депутати поставили Клочку ультиматум: провести закупівлі або піти у відставку. Після відставки Клочка громада на певний час залишилася без секретаря і, відповідно, без в.о. міського голови. Функції керівника тоді виконував перший заступник Анатолій Верещак, а кілька спроб депутатів обрати нового секретаря зривалися через відсутність кворуму. Зрештою, 1 травня 2024 року депутати обрали секретарем міськради депутатку від «Батьківщини» Ларису Ільєнко, яка на Обухівщині відома як “піщана королева” через низку корупційних скандалів. Спокійніше громаді не стало, і черговий конфлікт виник уже довкола освітньої реформи. Рішення міськради фактично звести старшу профільну школу до одного ліцею викликало помітний спротив громади і депутатів. Попри петицію майже пів тисячі мешканців і альтернативні пропозиції щодо збереження кількох ліцеїв, влада продовжила реалізацію обраної моделі. 

Березань теж устигла звикнути до життя без обраного мера. Володимир Тимченко достроково залишив посаду у 2023 році через стан здоров’я, після чого повноваження перейшли до секретаря Олега Сивака. Але навіть посада «тимчасового» за час довгої паузи між виборами виявилася не вічною: у листопаді 2025 року секретарем міськради обрали Сергія Гуру. Втім, сама зміна прізвищ у керівному кріслі не несла змін для мешканців громади. Тимченко пішов із посади з чималим репутаційним багажем: земельні конфлікти, оборудки з комунальним майном тощо. Окремого розголосу набув конфлікт навколо продажу міського кінотеатру та побиття військовослужбовця сином мера. Сивак також не був для міста безконфліктною фігурою: за ним тягнувся шлейф старих суперечок, претензій до роботи регламентної комісії та закидів щодо МАФів у центрі міста. А як відомо, Сергій Гура представляє «Лівобережну громаду» – політичну силу, що виросла з тієї ж владної конфігурації, з якою Березань жила за Тимченка.

Зовсім інша історія у Володарці. Олександр Ференець достроково склав повноваження ще у жовтні 2021 році, пояснюючи рішення станом здоров’я. Відтоді громада живе без обраного голови, а тимчасово його обов’язки виконує секретар Сергій Миколаєнко.

«Імпічменти», конфлікти і суди 

Дострокове припинення повноважень рішенням депутатів та недовіра. І тут починається значно цікавіший жанр місцевого самоврядування – коли в громаді змінюється не тільки людина у головному кабінеті, а іноді й саме розуміння, хто сьогодні має ключі від цього кабінету.

У Баришівці обраного голови також фактично немає вже кілька років. Олександр Вареніченко опинився в центрі кримінального провадження через підозри, пов’язані з вимаганням грошей у підприємців за сприяння в земельних аукціонах. На цьому тлі  мешканці вимагали скликати позачергову сесію, усунути мера та його заступника з посади, позбавити премій і надбавок. Політичний конфлікт зрештою завершився тим, що у грудні 2022 року депутати відсторонили Вареніченка від керівництва. Повернутися до повноцінного мерського управління Баришівка не встигла: у вересні 2025 року Вареніченко помер через серцево-судинне захворювання. Після конфлікту раду очолює секретар Олександр Ільченко.

Після дострокового припинення повноважень Миколи Пянчука у вересні 2023 року через внутрішні конфлікти у Феодосіївській громаді також постійно змінювалися секретарі, а суперечки опинялися у межах судової площини. За даними ЄДР, у 2023-2024 роках керівниками почергово значилися Анатолій Походня, Ігор Москаленко та Олександр Гладуш. Нині керівником ради є Володимир Цікаленко.

Сам Пянчук пішов напередодні сесії, на якій депутати планували розглядати питання про недовіру. Претензії до нього накопичувалися й раніше: ще у 2021 році частина мешканців намагалася ініціювати його відкликання, пов’язуючи це, зокрема, із забудовою громади, як багаторічне протистояння довкола можливого освоєння 19 гектарів Чернечого лісу. Втім, і після зміни керівництва спокійніше у Феодосіївській громаді не стало. Тривають конфлікти між владою та мешканцями через використання бюджетних коштів і забудову територій. Серед резонансних історій – намір витратити майже 3 млн гривень на пішохідну зону біля ставка, будівництво кінологічного центру поблизу Рославичів.

Чабани пішли ще далі. Обраного селищного голову Олександра Киризлієва депутати усунули ще у 2023 році, після чого громадою керувала секретарка Олена Соболєва. Рішення про дострокове припинення його повноважень ухвалили на тлі матеріалів СБУ: Киризлієву повідомили про підозру у виправдовуванні російської агресії, а сам він нині переховується в росії. Але й на цьому кадрова турбулентність не завершилася. У лютому 2026 року вже самій Соболєвій депутати висловили недовіру та обрали секретарем Сергія Захаренка. Сторони одразу дали подіям протилежні оцінки: команда Соболєвої заявила про «самовільне захоплення влади» і звернулася до правоохоронних органів, тоді як Захаренко наполягав, що рішення ухвалила більшість депутатського корпусу законним шляхом. Варто зазначити, що прихід Захаренка до влади був фактично підтриманий і погоджений адміністрацією столичного регіона, до якої очільник громади виказує помітну лояльність. 

Тож сама наявність на табличці біля кабінету напису «в.о.» для Київщини давно не сенсація. І саме тут логічно переходити до тих, чиї крісла не порожні, але вже помітно поскрипують, або, взагалі, впали. 

Беззаперечно, у цьому списку лідирує Ірпінська громада. З січня 2025 року мера Ірпеня Олександра Маркушина кілька разів тимчасово відсторонювали від посади у межах кримінального провадження ДБР щодо його виїзду за кордон у 2022 році, потім він ненадовго повернувся, його знову відсторонили, а паралельно депутати кілька разів підбиралися до голосування за недовіру – і зрештою у липні 2025 року довели процедуру до кінця. Відтоді обов’язки міського голови виконує секретар ради Анжела Макеєва. Судове відсторонення пізніше було скасоване, однак це не було скасуванням рішення міськради про дострокове припинення повноважень. Хоча політичне протистояння навколо Маркушина почалося задовго до фактичного усунення – з сварки з колишнім мером Ірпеня і лідером партії “Нові Обличчя” Володимиром Карплюком. А опоненти, своєю чергою, висували до мера претензії щодо роботи виконкому, кадрових рішень, зарплат чиновників та комунальних підприємств. Окремим фронтом стала боротьба навколо державної реєстрації Макеєвої як в.о. мера: Мін’юст скасовував реєстраційні дії, після чого міськрада повідомляла про повторне внесення Макеєвої до реєстру. Тож поки в Ірпені одночасно тривали судові провадження і суперечки щодо того, хто має право керувати міськрадою, мешканці все частіше починають скаржитися на владу та на надповільні темпи відбудови громади, яка подекуди тягнеться вже не один рік. 

Ще один із найяскравіших прикладів владного колообігу – Бородянка. У Бородянці питання “хто голова?” певний час потребувало не відповіді, а номера судової справи. Якщо десь і можна було б продавати квитки на перегляд реєстраційних змін, Бородянка мала б усі шанси на аншлаг. А почалося все ще у січні 2022 року, коли депутати достроково припинили повноваження мера Олександра Сахарука, а керувати громадою почав секретар ради Георгій Єрко. До Сахарука депутати мали цілий список претензій: невиконання окремих рішень ради, кадрові конфлікти, непризначення переможця конкурсу на керівника ЦНАПу, неодноразове перенесення сесій, невключення депутатських питань до порядку денного. А до цього тривав затяжний конфлікт: рада ухвалювала рішення, голова ветував, депутати поверталися до них знову. Затяжний перерозподіл влади у Бородянській громаді спричинив колапс, особливо в процесах відбудови.

Сахарук же пішов до суду і  виграв його. Втім, на цьому кадрова карусель не зупинилася. У вересні 2023 року депутати звільнили вже зі скандалом самого Єрка – формальними претензіями від громад і депутатів стали «провал у процесах відбудови», недієздатність ради та звинувачення у лобіюванні певних інтересів. А згодом Верховний Суд знову тимчасово відсторонив Сахарука, а в.о. голови стала депутатка від «Нових облич» Ірина Захарченко. Далі Сахарука усували, поновлювали, знову відсторонювали і знову вносили в реєстр. Фінальний раунд припав на 2026 рік: суд підтвердив право Сахарука на поновлення, а у червні депутати усунули вже саму секретарку Захарченко.

Калитянська громада – чудовий кейс про те, як політичне протистояння буквально паралізувало життєдіяльність громади: зриви сесій, заяви депутатів про складання мандатів, прохання створити військову адміністрацію та взаємні звинувачення  опонентів. Так, через конфлікти між владою і депкорпусом у лютому 2022 року добровільно склав повноваження голови Калитянської громади Юрій Плакса та депутати продовжили саботувати роботу ради й під керівництвом секретаря Сергія Рудницького. Виник тривалий конфлікт між в.о. голови та депутатами. Рудницький заявляв про саботаж сесії, невирішення питань фінансування оборони, укриттів, харчування дітей, зарплати та комунальних послуг. Опоненти звинувачували його в маніпуляціях, одноосібних кадрових рішеннях та можливості розтрати коштів. Фінальний поворот: одна з його найпомітніших опоненток тих років, Віта Пилипенко, нині значиться керівницею селищної ради. 

Очільники громад – фігуранти розслідувань

Втім, мерське крісло може хитатися не лише через партійні демарші. Іноді сесійна зала тимчасово поступається місцем залі судових засідань. 

На Київщині один із найпомітніших таких прикладів – Вишгород, де міський голова Олексій Момот за останні десять років уже вдруге опинився у центрі кримінального провадження. У 2016 році його затримали у справі про ймовірне вимагання 300 тис. євро хабаря, а загальний розмір неправомірної вигоди разом із приміщенням оцінювали приблизно в 1 млн євро. Момота взяли під варту, відсторонили від посади, однак згодом апеляція скасувала ці рішення. Момот не лише повернувся до роботи після тієї історії, а й зберіг політичну вагу у Вишгороді.

Проте восени 2025 року правоохоронці знову прийшли до міського голови – цього разу вже з претензіями щодо використання бюджетних коштів. За версією слідства, нова справа об’єднала два епізоди із заявленими збитками приблизно у 6,6 млн гривень. Перший стосувався закупівлі у перші місяці повномасштабного вторгнення двох екскаваторів-навантажувачів для потреб добровольчого формування. Другий, фінансово вагоміший епізод стосувався ремонту відстійника дощової каналізації у Вишгороді. Момоту інкримінували розтрату майна шляхом зловживання службовим становищем в умовах воєнного стану.

Крім того, мешканці Вишгородської громади неодноразово збиралися на мітинг під стінами міськради, а сам мер втрапляв у скандали щодо можливих оптимізації школи водних видів спорту, забудови ДЮСШа, фінансування добровольчих формувань тощо. 

Якщо у Вишгороді мер має досвід повернення до кабінету після відсторонення, то у Переяславі міський голова Вячеслав Саулко поки й узагалі свого крісла не залишав. Хоча у 2026 році правоохоронці передали до суду обвинувальний акт одразу по двом епізодам. За версією слідства, Саулко подавав недостовірні відомості у деклараціях за 2021-2023 роки. Як раніше писала КВ, під час перевірки НАЗК встановило розбіжності на суму понад 9 млн гривень. У матеріалах справи, серед іншого, фігурували храм Святого Володимира, оформлений на дружину міського голови, кошти на банківських рахунках, доходи від підприємницької діяльності та позика у понад пів мільйона гривень.

По-друге, Саулку інкримінують знищення або пошкодження об’єкта культурної спадщини службовою особою. Йдеться про земляні роботи, які у серпні 2025 року проводили на території археологічної пам’ятки національного значення «Літописне місто Переяслав – столиця Переяславського князівства». За версією слідства, необхідних дозволів на такі роботи не було, а завдані державі збитки могли перевищити 18,9 млн гривень. За версією влади – місто прибирало смітник і хотіло парк. У лютому 2026 року прокуратура спробувала додати до кримінальної справи ще й кадровий сюжет і відсторонити Саулка від посади голови, однак меру тоді обрали запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту.

І це не єдина зона турбулентності довкола переяславської влади. За останні роки в громаді виникали конфлікти через звільнення директора місцевої лікарні, дорогу поблизу Переяслава, закупівлю декоративних дерев та витрати на ремонт приміщення для потреб ТЦК тощо.

У Гатному кримінальна історія має значно більш класичний для місцевої політики сюжет – земля, забудовник і гроші. Найгучніша історія навколо очільника Гатного Олександра Паламарчука розгорілася влітку 2023 року. Тоді правоохоронці повідомили про викриття голови та двох його підлеглих під час отримання хабара за цілком приземлений набір адмінпослуг: затвердження детального плану території та зміну цільового призначення землі. У публічному просторі сума цього «прайсу» гуляє від 120 до 165 тис. доларів. Паламарчуку повідомили про підозру, взяли під варту із заставою в близько 2,4 млн гривень, яку внесли, і згодом очільник повернувся до роботи. Та ця справа не єдина, через яку ім’я очільника Гатного регулярно з’являлося у скандальних публікаціях. Окремо медіа звертали увагу на будівництво дитячого садка в Гатному, щодо якого також повідомлялося про зловживання. 

В Українці теж почало помітно хитатися мерське крісло. У червні 2026 року  Олександру Туренку повідомили про підозру у заволодінні землею та розтраті бюджетних коштів. За версією слідства, йдеться про махінації із землями водного фонду та внесення недостовірних даних до реєстрів, а також про можливу розтрату понад 1,3 млн гривень під час озеленення громади. Прокуратура просила взяти Туренка під варту з альтернативою застави у 75 млн гривень і відсторонити від посади. Однак суд обрав м’якший варіант – заставу майже у 20 млн гривень, без відсторонення. Згодом у серпні 2026 року до цього додалося можливе зловживання службовим становищем під час затвердження генерального плану села Плюти. Поліція перевіряє, чи мав Туренко право одноосібно затверджувати містобудівну документацію без відповідного рішення міської ради.

Втім, кримінальна справа стала для Туренка радше новим рівнем політичної турбулентності, ніж її початком. В Українській громаді конфлікти між мером і депутатами тягнуться фактично з перших років його каденції, а земля, забудова і розподіл коштів регулярно ставали приводами для зривів сесій та судів. Один із найгучніших конфліктів розгорівся ще у 2021 році. На одній із сесій депутати мали розглянути одразу 278 земельних пунктів, однак частина корпусу відмовилася голосувати, доки не завершиться судова тяганина щодо законності низки попередніх рішень керівництва громади. 

Сам Туренко пояснював постійні зриви сесій політичною боротьбою і, зокрема, конфліктами довкола видобутку піску. Паралельно громада ледь не залишилася без комунального м’ясо-молочного ринку. Не менш нервово в Українці проходили й бюджетні сесії, а бюджет на 2025 рік взагалі змогли ухвалити лише на початку наступного року. Але головним довгограючим серіалом залишалася земля вздовж Стугни, де ще у 2015 році ТОВ УІБК «Укржитлоінвест» отримало право на забудову понад 4 га території біля річки. Через протести мешканців будівництво зупинилося, а подальші переговори тривали роками.

Експертна думка

Які насправді існують механізми дострокового припинення його повноважень, чим рішення ради відрізняється від відкликання за народною ініціативою та чи можна аналогічну процедуру застосувати до численних в.о. голів на Київщині, КВ пояснив правозахисник, юрист, керівник бюро “Титикало і партнери” та депутат обласної ради (“Європейська солідарність”) Роман Титикало.

“У нас на Київщині є тимчасово виконувачі обов’язків, але є й багато мерів. Тобто, звісно, якщо ця процедура працює, то вона може бути застосована. Проте ж секретар – це не міський голова, це секретар ради, який лише виконує обов’язки голови, тож застосувати до нього процедуру відкликання за народною ініціативою як до міського голови не можна. Проте можна застосовувати процедуру відкликання секретаря як депутата. Але ця процедура дуже серйозно прив’язана до партійної ситуації. Знову ж таки, треба дивитися, про які саме громади йдеться, бо є громади: там, де це не партійна історія, а просто, так би мовити, самовисуванці в громадах до 10 000 виборців”, – говорить Титикало.

Таким чином, для значної частини громад Київщини, де після смерті, мобілізації, відставки чи дострокового припинення повноважень обраного голови містом або селищем керує секретар ради, «уманський» механізм у чистому вигляді не працює. Відкликати секретаря «як мера» мешканці не можуть – питання доведеться вирішувати через його статус депутата або через інші механізми всередині самої ради. 

КиївВлада

Автор: Інна Міхно